Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ справа № 800/179/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. Суддів: Вербицької О.В. Ланченко Л.В. Лосєва А.М. Пилипчук Н.Г. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6

до Президента України Порошенка Петра Олексійовича

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича (далі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка виразилася у невжитті ним заходів у межах повноважень, визначених Конституцією України, щодо відновлення права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ, що видобувається в Україні; зобов'язати Президента України: вжити заходів для забезпечення громадян України природним газом лише українського видобутку, відновити право власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ, що видобувається в Україні, відновити право позивача на використання природного газу, що видобувається в Україні, без оплати його вартості як товару, розробити та подати до Верховної ради України законопроект, спрямований на реалізацію права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку, а також ветувати закони Верховної ради України, які порушують права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що його права та права Українського народу були порушені внаслідок продажу громадянам України природного газу, видобутого не в Україні, а імпортованого, за завищеними цінами, оскільки в ціну такого газу включається плата «за вартість газу як товару». Вважає, що Президент України, як гарант Конституції України, повинен відновити право власності позивача та Українського народу на природний газ, що видобувається в Україні, забезпечивши належним чином реалізацію статті 13 Конституції України.

У той же час відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує на те, що повноваження Президента України, визначені Конституцією України, є дискреційними, однак повинні здійснюватися ним у межах та порядку, визначених Основним Законом України та законами України. Зазначає, що до конституційних повноважень відповідача не входять повноваження щодо вирішення питань права власності, зокрема, на природний газ, а відтак у задоволенні позовних вимог вважає за необхідне відмовити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Під час судового розгляду позивачем заявлено клопотання про оголошення перерви для підготовки письмової заяви про відвід колегії суддів, що здійснює розгляд справи.

Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання позивача та о 10 год. 36 хв. оголошено перерву.

Об 11 год. 25 хв. продовжено розгляд справи після оголошеної перерви та встановлено неявку в судове засідання позивача. При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, про причини неявки він не повідомив.

Статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно частини 6 зазначеної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також не прибуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, за відсутності клопотань про розгляд справи за його участю та потреби заслуховувати експерта чи свідка, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла наступного висновку.

Однією з підстав для звернення позивача з даним позовом до суду слугувала протиправна, на його думку, бездіяльність Президента України Порошенка Петра Олексійовича, оскільки останній не вжив заходів у межах повноважень, встановлених Конституцією України, щодо відновлення права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ, що видобувається в Україні.

Відповідно до положень, викладених у частині першій статті 2, пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Отже, адміністративна юрисдикція охоплює публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (що передбачає наявність серед учасників спору публічного органу чи посадової особи), але й їх виникнення з приводу виконання суб'єктом владних повноважень своєї управлінської компетенції.

Виходячи з цілісності та системного аналізу Конституції України, яка має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8), Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної Ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

Вичерпний перелік повноважень Президента України визначений статтею 106 Конституції України.

Водночас, законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У той же час, під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, пов'язана з невиконанням нею дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї посадових обов'язків і згідно з чинним законодавством України.

Слід зазначити, що наявність у відповідача окремих управлінських функцій (у певних сферах) не наділяє усі правовідносини, що виникають за його участю, ознаками публічно-правового характеру. Адже необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 9 частини першої статті 3 КАС України є здійснення таким суб'єктом управлінських функцій саме у тих правовідносинах, з яких виник спір.

Фактично ставиться питання про бездіяльність Президента України як суб'єкта владних повноважень поза межами його повноважень, визначених Конституцією України, що не відповідає поняттю публічно-правового спору.

При цьому, ні наведені позивачем доводи, ні зібрані у справі докази не дають підстав вважати, що Президент України при здійсненні ним владних управлінських функцій допустив протиправну бездіяльність, яка привела до порушення прав, свобод чи інтересів позивача у реалізації його прав.

Безпідставними є також вимоги позивача про зобов'язання Президента України вжити заходів для забезпечення громадян України природним газом лише українського видобутку та відновлення права власності Українського народу на природній газ, що видобувається в Україні, а також відновлення права позивача на використання природного газу, що видобувається в Україні, без оплати його вартості як товару, оскільки до конституційних повноважень Президента України не відносяться повноваження по вирішенню питання права власності, як фізичної особи так і Українського народу в цілому.

Так, статтею 13 Конституції України встановлено основні засади права власності Українського народу.

Вказаною статтею передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже, особливістю набуття права власності Українським народом та будь-яким громадянином України є те, що у кожному разі воно може бути надане лише на підставі спеціального вольового рішення уповноваженого на те органу державної влади або місцевого самоврядування. Таке рішення за своєю суттю є актом публічної влади (актом управління) і має бути вчинене у формі, встановленій законом для відповідних актів.

Президент України не наділений ні Конституцією України, ні жодним іншим законодавчим актом надавати право власності на будь-яке майно, землю, надра, природні ресурси та інше будь-кому з громадян України.

З огляду на те, що позивачем не наведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про неправомірність дій або бездіяльність Президента України у сфері визначення права власності на газ, підстави для зобов'язання відповідача вчиняти певні дії у публічно-правових відносинах відсутні.

Крім того, вважаючи порушеним Президентом України своє право на отримання природного газу українського походження, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача розробити та подати до Верховної ради України законопроект, спрямований на реалізацію права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку, а також ветувати закони Верховної ради України, які порушують права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку.

Водночас, основним Законом України гарантовано здійснення народом влади через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні Конституцією України визначено парламент - Верховну Раду України (стаття 75 Конституції України). Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів, у тому числі і Президента України.

Учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України. Крім того, частиною другою статті 94 Конституції України встановлено, що Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, тобто реалізує право вето. Без подолання вето неможливе наступне підписання та офіційне оприлюднення закону Президентом України, а відтак - набрання законом чинності. Однак, реалізація наведених прав законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

У той же час, вказані норми закону не містять приписів, які б встановлювали обов'язок Президента України за певних обставин вносити до парламенту проекти законів, підписувати закони або реалізовувати право вето на них. А відтак, Президент України, маючи, зокрема, право законодавчої ініціативи, право підписувати прийняті парламентом закони або реалізовувати право вето на них, уповноважений вирішувати у кожному конкретному випадку питання щодо спрямованості цих дій на забезпечення національних інтересів України, наявності загроз правам і свободам людини і громадянина, тощо, відповідно до цілей, завдань та функції держави, закріплених у Конституції України.

Чинним законодавством не визначено права будь-якого органу, фізичної чи юридичної особи, у тому числі і суду, переймати на себе функції та повноваження Президента України, які реалізовуються ним у межах закону на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Слід також зазначити, що проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (стаття 5 Конституції України), Основний Закон України надав безпосередньому волевиявленню пріоритетне значення.

Разом з цим, вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, вияв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування й прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Відтак, Президент України, у межах повноважень визначених Конституцією України, самостійно приймає будь-які рішення, та жодна особа або орган не може впливати на них.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність порушень відповідачем законних прав та інтересів ОСОБА_6, оскільки Президент України не наділений повноваженнями для вирішення питань про які просив позивач у позовній заяві.

Крім того, судом не встановлено будь-якої протиправної бездіяльності Президента України, вчиненої по відношенню до позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 128, 158 - 163, 171№ Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий суддяО.М. Нечитайло СуддіО.В. Вербицька Л.В. Ланченко А.М. Лосєв Н.Г. Пилипчук